Тарзан, годованець великих мавп - Страница 16

7. СВІТЛО ПІЗНАННЯ

Минуло чимало часу, і той час здався маленькому страдникові цілою вічністю, поки він нарешті став на ноги. Але відтоді його одужання пішло так швидко, що через місяць він був ще дужчий і спритніший, аніж доти.

Одужуючи, він багато разів пригадував усі обставини двобою з горилою і задумав розшукати дивовижну маленьку зброю, яка перетворила його з бідолашної слабкої істоти на переможця лісового страхіття.

Окрім того, йому ще кортіло повернутися в хатину і далі оглянути всі ті дивовижні речі, що були в ній.

І ось одного разу рано-вранці він сам-один вирушив у дорогу.

Після недовгих пошуків він знайшов геть обгризені кістки свого ворога, а біля них трохи присипаний опалим листям ніж, заіржавлений від довгого лежання на вогкій землі та засохлої на ньому крові горили.

Йому не сподобалася зміна колись блискучої і гладенької поверхні, та, попри все, це була грізна зброя, якою він вирішив користуватися в разі необхідності. Він твердо постановив, що віднині більше не рятуватиметься втечею від безпідставних нападів старого Тублата. Наступної миті він був біля хатини, за кілька хвилин одімкнув двері й увійшов. Найперше хлопець уважно вивчив замок, коли двері було відчинено: він з’ясував, що замикало двері і яким чином вони відчинялися від його дій. Він переконався, що зможе замкнути двері зсередини, що й зробив, аби ніхто не міг порушити його досліджень. Він заходився ретельно й послідовно обшукувати хатину, але його увагу швидко привернули книги, які дивовижним чином вабили до себе.

Серед них був буквар, кілька читанок, багато книжок з малюнками і товстий ілюстрований словник.

Тарзан передивився все, але найбільше йому сподобалися малюнки, хоча маленькі комашки, які вкривали сторінки там, де не було малюнків, збуджували у ньому подив і наводили на глибокі роздуми.

Він сидів на столі, підібгавши ноги, в батьківській хатині, схилившись усім своїм спритним засмаглим тілом над книгою, яку тримали дужі, мов різьблені, руки. Його довге чорне волосся звисало над блискучими розумними очима. Тарзан, маленька первісна людина, становив собою водночас зворушливу й знаменну картину: алегоричний образ первісного прагнення пробитись крізь пітьму незнання до світла знання.

Його маленьке обличчя виказувало напруження думки, бо якимось невловимим способом він уже знайшов ключ до розгадки пекучої таємниці дивних комашок.

У його руках був буквар, а в ньому малюнок маленької мавпи, схожої на нього самого, яка, за винятком обличчя й рук, була вкрита дивним кольоровим хутром; Тарзан вважав за хутро штанці і курточку. Під малюнком було три закарлючки:

...

“Boy” (хлопчик).

І він побачив у тексті на сторінці, що ці три фігурки повторювалися багато разів у одному й тому самому порядку.

Потім він зрозумів, що комашок було порівняно небагато, вони повторювались безліч разів, зрідка трапляючись в однині, здебільшого в супроводі інших.

Він став повільно гортати сторінки, шукаючи сполучення “boy”. Нарешті знайшов його під малюнком іншої маленької мавпи і ще однієї, досить дивної тварини, яка стояла на всіх чотирьох, наче шакал, і була дуже на нього схожа. Під цим малюнком комашки утворювали таке сполучення:

...

“А boy and а dog” (хлопчик і собака).

Ось вони, три комашки, які всюди супроводжували маленьку мавпу.

Він дуже-дуже повільно просувався у своєму навчанні, бо, сам того не знаючи, поставив перед собою надзвичайно важке й копітке завдання, завдання, яке здається неможливим — навчитися читати, не маючи жодного уявлення про літери й письмо і не підозрюючи про їхнє існування.

Він досяг своєї мети не через день і не через тиждень і не через рік; повільно, дуже повільно він вчився після того, як усвідомив можливості, що чаїлися в комашках, і до п’ятнадцяти років уже знав усі ті комбінації літер, які означали різноманітні малюнки у букварі та в двох читанках.

Про значення і вживання сполучників, дієслів, прикметників, займенників він не мав жодного уявлення.

Одного разу, коли йому було вже близько дванадцяти років, у шухляді столу, яку доти ніяк не вдавалося відімкнути, Тарзан знайшов декілька олівців, — провівши кінцем одного з них по столі, він із задоволенням побачив, що олівець залишив по собі чорну риску.

Він ретельно заходився біля цієї нової іграшки, і стіл невдовзі вкрився неправильними петлями та кривульками, а графіт стерся до дерева. Згадавши про сучок, яким він писав на піску, Тарзан вирішив використати для писання олівець і чистий папір, запас якого знайшов серед книжок.

Це виявилося нелегкою справою, бо він тримав олівець так, як тримав палицю або руків’я свого ножа, що аж ніяк не сприяло писанню на папері або виразності написаного.

Але він наполегливо шукав і нарешті знайшов таке положення олівця, при якому ним було найлегше водити по паперу. Врешті-решт йому вдалося відтворювати комашок дрібнішими, так само, як раніше великі літери кінцем сучка по землі.

Відтоді його успіхи пішли швидше. З допомогою великого словника та здорового глузду — вияву видатних розумових здібностей — він сміливо здогадувався про багато речей, які не міг осягнути розумом, і майже завжди його здогади збігалися з істиною. Щоправда, з роками він геть забув англійську мову, як живе слово, але книги поповнювали запас його понять, і він дедалі більше розвивався і проникав у таємницю неймовірного дива — людської думки.

На той час, як йому сповнилось сімнадцять, він уже навчився читати прості, дитячі читанки і вповні збагнув справжнє значення маленьких комашок.