Тарзан, годованець великих мавп - Страница 23

Тарзан з цікавістю спостерігав. Жадоба вбивства люто пекла його груди, але жадоба знання була дужча. Хлопець вирішив вистежити дикуна й довідатися, звідки той прийшов. Він уб’є його пізніше, в зручну мить, коли лук та смертоносні стріли лежатимуть осторонь.

Поївши, Кулонга зник за першим поворотом стежки. Тарзан спустився на землю. Він одрізав ножем кілька шматків м’яса від тулуба Хорти, але не став їх смажити.

Він бачив вогонь і раніше, але лише тоді, коли блискавка Ара пожирала якесь дерево.

Тарзана глибоко вразило те, що звір джунглів умів робити жовтогарячі ікла, які пожирали дерево і залишали тільки тонкий пил; але чому чорний вояк зіпсував їжу, пхнувши її у вогонь, хлопець зрозуміти не міг. Ара була товаришем Стрільця і він ділився з нею їжею?

Але хоч би там що, Тарзан не мав жодного наміру псувати м’ясо й, ситно попоївши сирого м’яса, закопав решту туші поблизу стежки так, щоб знайти її на зворотному шляху.

Потім лорд Грейсток витер свої масні пальці об голі стегна і рушив слідом за Кулонгою, сином царя Мбонги; у цей самий час у далекому Лондоні інший лорд Грейсток, молодший брат справжнього лорда Грейстока, відіслав назад відбивні котлети своєму клубному кухареві, тому що вони були недосмажені, а коли поїв, умочив кінчики пальців у срібну чашу, наповнену духмяною водою, і витер їх клаптем білосніжного полотна.

Цілий день Тарзан слідкував за Кулонгою, прослизаючи між деревами, немов злий дух.

Він бачив, як той ще двічі посилав свої смертоносні стріли: одного разу в гієну Дінго, іншого — в мавпочку Ману. В обох випадках тварини вмирали майже миттєво, бо отрута Кулонги була дуже свіжа і сильна.

Тарзан довго розмірковував про цей дивовижний спосіб убивства, повільно рухаючись по сліду на безпечній відстані від своєї жертви. Він знав, що подряпина стріли не може так швидко вбивати диких звірів джунглів, які звичайно виживали після кривавих сутичок зі своїми лютими сусідами, коли їх гризли і рвали мало не на шматки.

Ні, в цих маленьких дерев’яних паличках крилася якась таємниця, бо лише одна їхня подряпина тягла за собою смерть. Він мусить це дослідити.

Тієї ночі Кулонга спав на гілках великого дерева, а високо над ним причаївся Тарзан.

Прокинувшись, Кулонга побачив, що його лук і стріли зникли. Чорний вояк і розсердився, і перелякався. Не так розсердився, як перелякався. Він обшукав землю під деревом і дерево над землею, але й сліду не знайшов ані стріл, ані лука, ані нічного злодія.

Кулонгу охопив панічний жах. Йому не вдалося підібрати списа, якого він метнув у Калу, а тепер, із втратою лука й стріл, єдиною його зброєю став ніж. Залишалася одна надія — чимшвидше добігти до селища Мбонги.

Він був переконаний, що перебуває неподалік селища, і припустив бігцем по слонячій стежці.

Із непролазної гущавини листя у кількох кроках від нього вислизнув Тарзан і спокійно рушив за ним.

Лук і стріли Кулонги були міцно прив’язані до верхів’я величезного дерева, зі стовбура якого при землі було зрізано гострим ножем пасмо кори, а одна з гілок була надломлена кількома метрами вище. Так Тарзан помічав свої лісові траси та позначав схрони.

Кулонга біг далі, а Тарзан наближався до нього все ближче і врешті рухався просто над головою чорношкірого. Змотаний мотузок він тримав у правій руці. Він був майже готовий до вбивства. Тарзан відкладав його лише тому, що йому кортіло дізнатися мету подорожі чорного вояка; і його терпіння було віддячене, коли перед ним несподівано відкрилася велика галявина, в глибині якої стояло чимало дивовижних осель.

Тарзан перелітав у цю хвилину по деревах просто над Кулонгою. Ліс раптом увірвався, далі метрів на двісті тягнулися оброблені поля.

Тарзан повинен був діяти миттєво, якщо не хотів, щоб його здобич вислизнула. Життя в джунглях привчило його діяти з блискавичною швидкістю.

І в ту мить, коли Кулонга виступив з тіні джунглів, тонкий мотузяний зашморг, кинутий з нижньої гілки величезного дерева, яке стояло на межі полів Мбонги, швидко звився над ним і, перш ніж царський син устиг зробити кілька кроків по відкритій місцині, затягнувся у нього на шиї.

Тарзан так швидко потягнув до себе свою здобич, що переляканий крик Кулонги завмер у нього в горлі. Перебираючи руками, Тарзан тягнув чорношкірого, який опирався, аж доки підтягнув його до дерева і повісив за шию; потім Тарзан виліз на товсту гілку і втягнув жертву, яка ще пручалася, в гущавину дерева.

Тут він якнайміцніше прив’язав мотузок до товстої гілки і встромив мисливського ножа в серце Кулонзі. Помста за Калу здійснилася.

Тарзан уважно оглянув чорношкірого, немовби вперше побачив людину. Пасок з ножем у піхвах привернув Тарзанову увагу, і він привласнив його. Мідний браслет з ноги також йому сподобався, і він надів його на власну ногу. Хлопець із захопленням оглянув татуювання лоба і грудей. Тоді залюбувався загостреними зубами. Він поміряв і привласнив віник із пір’я, а потім узявся до справи. Тарзан був голодний, а перед ним лежало м’ясо, м’ясо здобичі. Етика джунглів дозволяє йому їсти це м’ясо.

Чи можемо ми засудити його? Які мірки застосувати до мавполюдини із серцем, головою та тілом англійського джентльмена і вихованням дикого звіра?

Він у чесному бою вбив ненависного Тублата, який його теж ненавидів, але йому й на думку не спало їсти м’ясо Тублата. Це було для нього не менш бридко, аніж людожерство для людини.

Але хто такий Кулонга, що його не можна їсти однаково спокійно, як вепра Хорту чи оленя Бару? Хіба він не один із численних мешканців джунглів, які поїдають одне одного, щоб утамувати голод?