Тарзан, годованець великих мавп - Страница 50

Тарзанові не доводилося сповільнювати свою гонитву, щоб розглядати всі ці такі незначні сліди втечі. Для Тарзана вони ясно вирізнялись серед незліченних ушкоджень та інших знаків гіллястої дороги. Але найбільше промовляв йому запах, тому що Тарзан гнався проти вітру, а його розвинуті ніздрі були чутливі, мов у мисливської собаки.

Велет-лісовик майже нечутно мчав слідом Теркоза та його здобичі, але шум гонитви досяг вух звіра, що тікав, і змусив його тікати ще швидше.

Тарзан пробіг понад три кілометри, аж поки наздогнав їх, і тоді, побачивши, що втікати далі — безглуздя, Теркоз зістрибнув на невеличку галявину, щоб битися за свою здобич або кинути її й тікати, коли супротивник виявиться дужчий за нього.

Він усе ще обіймав однією величезною лапою Джейн Портер, коли Тарзан вистрибнув, мов леопард, на арену, яку надала їм природа для цього первісного бою.

Коли Теркоз побачив Тарзана, йому спало на думку, що його здобич — Тарзанова самиця, адже й породи вони були однієї — білі та безволосі; і він порадів цій нагоді подвійно помотатись ненависному ворогові.

На Джейн Портер ця чудесна поява богоподібної людини вплинула, неначе вино на притуплені нерви.

З описів Клейтона, батька та пана Філандера дівчина здогадалася, що Тарзан — це та сама дивовижна істота, що врятувала їх, і відчула в ньому захисника й товариша.

Ллє коли Теркоз брутально відкинув її вбік, щоб приготуватися до нападу Тарзана, і Джейн побачила всю величезну постать мавпи, страхітливі м’язи та гострі зуби, серце її похололо. Як може людина перемогти такого страшного ворога?

Супротивники налетіли один на одного, наче розлючені бики. Кожен по-вовчому намагався дістатися до горла ворога. Вузьке лезо ножа протистояло величезним зубам мавпи.

Джейн Портер, прихилившись струнким молодим тілом до стовбура величезного дерева, міцно притисла руки до грудей, що високо здіймалися, й широко розплющеними очима дивилась на бій величезної мавпи з первісною людиною за володіння жінкою — за неї!

Велетенські м’язи спини та плечей людини напружилися ь єдиному зусиллі, і величезний біцепс та передпліччя відвели страхітливі ікла.

Коли довгий ніж кілька разів напився крові з Теркозового серця й велетенське тіло мертво повалилося додолу, первісна жінка кинулася з розкритими обіймами до первісного чоловіка, який бився за неї і здобув її.

А Тарзан?

Він учинив те, чого чоловік, в жилах якого тече червона кров, не має потреби навчатися. Переможець обійняв жінку і вкрив поцілунками її тремтячі, підняті до нього вуста.

На мить Джейн Портер приплющила очі й пригорнулася до свого рятівника. На одну мить, уперше у її молодому житті, вона відчула, що означає — кохати.

Але завіса впала так само швидко, як і піднялася: усвідомлення непристойності того, що стається, багряним рум’янцем укрило її обличчя; ображена жінка відштовхнула Тарзана й затулила обличчя долонями.

Тарзан був вражений, коли дівчина, яку він навчився, хоч іще непевно й невиразно, любити, з власної волі опинилася в його обіймах. А тепер він був так само вражений тим, що вона відштовхнула його.

Він знову наблизився до неї і взяв її за плече. Дівчина накинулась на нього, немов тигриця, лупцюючи крихітними кулачками його могутні груди.

Тарзан нічого не розумів!

Мить тому він збирався повернути Джейн Портер її співвітчизникам якомога швидше, але ця мить уже загубилася в туманному й далекому минулому разом з усім тим, що вже ніколи не повертається, і його добрі наміри випарувалися разом з цією миттю.

Щойно Тарзан відчував гнучке тепле тіло, яке притискалося до нього. Гаряче дихання обвіяло йому щоки й губи і запалило полум’я нового життя в його грудях, а чудові уста, злившись із його губами в палких поцілунках, наклали глибоке тавро на його душу — тавро нового Тарзана.

Він знов торкнувся її плеча. Знову вона відштовхнула його. І тоді Тарзан зробив те, що зробив би його далекий пращур. Він підхопив жінку на руки й помчав її в джунглі.

Рано-вранці наступного дня четверо людей, що залишились у маленькій хатині поблизу моря, були розбуджені гарматним пострілом. Клейтон вибіг перший і побачив, що біля входу у бухту стоять на якорі два кораблі.

Один був “Стріла”, а другий — невеликий французький крейсер. На його борту юрмились люди, що дивилися на берег, і Клейтон, як і його супутники, здогадався: почутий ними постріл мав на меті привернути їхню увагу, коли б вони ще залишалися в хатині.

Обидва кораблі стояли на чималій відстані від берега, і навряд чи навіть у біноклі звідти можна було роздивитись людей на далекому березі, які вимахували капелюхами.

Есмеральда зняла свого червоного фартуха і відчайдушно метляла ним над головою; проте Клейтон, побоюючись, що й це може зостатись непоміченим, побіг до північного кінця бухти, де було приготоване сигнальне вогнище.

І йому, і тим, хто чекав, затамувавши подих, здалося, що минула ціла вічність, перш ніж він добіг до величезного оберемка сухих гілок і листя.

Коли Клейтон вибіг з густого лісу на відкрите місце, звідки йому знову стало видно кораблі, то був вражений відчаєм, побачивши, як на “Стрілі” знов підіймають вітрила, а крейсер уже рушає.

Він поквапливо запалив вогнище в кількох місцях і побіг на самий краєчок коси, там скинув із себе сорочку, прив’язав її до гілки, яку підібрав тут-таки, і почав вимахувати цим імпровізованим прапором.

Але кораблі продовжували віддалятись, і англієць був уже втратив усяку надію, коли величезні хмари диму, що густим прямим стовпом здійнялися над джунглями, привернули увагу дозорця на крейсері, і враз кільканадцять біноклів були наведені на берег.