Тарзан, годованець великих мавп - Страница 54

Він обережно розгорнув кілька шарів листя, і Джейн побачила в його руках фотографію.

Тарзан показав на мініатюрний портрет чоловіка в медальйоні й подав дівчині фотографію, тримаючи розкритий медальйон поруч.

Дівчина ще дужче спантеличилась, адже фотографія, безперечно, була ще одним зображенням людини, мініатюрний портрет якої знаходився в медальйоні поруч з мініатюрою гарної молодої жінки.

Джейн позирнула на Тарзана й побачила, що той дивиться на неї з виразом глибокого зачудування, от ніби питає її про щось самим поглядом.

Дівчина показала на фото, потім на мініатюру, потім на нього самого, намагаючись пояснити, що вона думає, але Тарзан лише похитав головою, знизав плечима і, забравши у неї фотографію, обережно загорнув її і знову сховав на дно сагайдака.

Хвилину він сидів мовчки, втупившись у землю, а Джейн роздивлялась медальйон з усіх боків, намагаючись знайти хоч якийсь ключ до розгадки: хто ж був першим власником цієї речі?

Несподівано їй спало на думку зовсім просте пояснення.

Медальйон належав лордові Грейстоку, а мініатюри були портретами його та леді Аліси!

Ця дика істота просто знайшла цю блискучу річ у хатині на узбережжі! І як це вона зразу не додумалася до такого?

І все ж — чим пояснити дивну схожість Грейстока й цього лісового бога?

Нарешті Тарзан підвів погляд на дівчину, що роздивлялася медальйон. Він не міг зрозуміти, що означають зображення в тій прегарній дрібничці, але прочитав вираз зацікавлення й захвату на обличчі жвавої молодої істоти, яка сиділа поруч нього.

А Джейн, завваживши його погляд, подумала, чи не хоче він забрати назад свою прикрасу, і простягла її йому. Тарзан узяв медальйон і, тримаючи ланцюжок обіруч, одягнув їй на шию, посміхаючись, бо ж вона була така вражена цим несподіваним дарунком.

Джейн уперто труснула головою і хотіла зняти з шиї золотий ланцюжок, але Тарзан не дозволив. Коли вона спробувала це зробити, він узяв її руки у свої й міцно стиснув їх. Нарешті Джейн скорилася і, тихо засміявшись, піднесла медальйон до вуст, а тоді встала й зробила реверанс.

Тарзан не зовсім зрозумів, що це означає, але припустив, що в такий спосіб дівчина висловлює вдячність, тож і собі підвівся, взяв у руки медальйон і торкнувся до нього губами у тому місці, де цілували її вуста.

Сутеніло. Попоївши знову плодів, які водночас були і їжею, і питвом, Тарзан устав, підвів Джейн до спорудженого власноруч маленького куреня і запросив її увійти досередини.

Вперше після кількох останніх годин її знову охопив жах, і Тарзан відчув, що вона пручається, неначе боїться його.

Півдня, що Тарзан пробув у товаристві дівчини, зробили його іншим — не таким, яким його застало вранішнє сонце.

Тепер у кожній клітинці його єства спадковість промовляла голосніше, ніж засвоєні звички.

Щоправда, він не перетворився вмить із дикої мавполюдини на пещеного європейця, але принаймні у ньому почали переважати інстинкти першого, і над усіма почуттями запанувало бажання прислужитися коханій жінці.

Тарзан учинив єдине, чим він міг запевнити Джейн у її безпеці. Він видобув із піхов свого мисливського ножа і передав їй руків’ям уперед, знову запрошуючи увійти до куреня.

Дівчина зрозуміла, взяла ножа, увійшла і вляглася на м’яку траву, а Тарзан простягся на землі поперек входу.

Так їх і застав світанок.

Коли Джейн прокинулась, то не зразу пригадала дивні пригоди минулого дня, і нетямуще почала розглядати маленький курінь з листя і незнайомий краєвид. Потроху вона все пригадала. І тоді в її серці зродився великий подив — вдячність за те, що вона, наражена на страшну небезпеку, лишилась ціла й неушкоджена.

Джейн вилізла з куреня й роззирнулася, шукаючи Тарзана. Його не було, але цього разу вона не злякалась, знаючи, що він повернеться.

На траві, біля входу до куреня, вона побачила відбиток його тіла в тому місці, де він пролежав усю ніч, оберігаючи її. Вона знала, що лише його присутність дала їй змогу спокійно та безпечно спати.

Хто б міг боятись, будучи поруч нього! Чи є ще хоч одна людина на землі, з якою можна було б почувати себе так безпечно в серці диких африканських джунглів? Адже коли ти з ним, тобі не страшні ані леви, ані пантери.

Вона розгледілася й побачила, як його гнучка постать легко зістрибнула з дерева, що стояло неподалік.

Коли Тарзан зустрівся з нею поглядом, його обличчя осяяла та сама відкрита, промениста усмішка, яка напередодні завоювала її довіру. Коли він наблизився до неї, серце Джейн забилося частіше, а очі спалахнули так, як ніколи досі не спалахували при наближенні чоловіка.

Він знову ходив по плоди, які склав біля входу до куреня. Вони всілися поруч і заходилися їсти.

Джейн розмірковувала над його можливими намірами. Чи віднесе він її назад на берег, чи залишить тут? Несподівано вона подумала, що це не надто її обходить. Невже їй однаково?

Вона починала помічати, що їй приємно сидіти тут, поруч з усміхненим велетнем та їсти розкішні плоди лісового раю, схованого в гущині африканських джунглів, що вона задоволена і цілком щаслива.

Для неї це було щось незбагненне! Розум наполягав на тому, що її повинні мордувати шалений неспокій, моторошні страхи, зловісні передчуття, а натомість її серце співало, і вона відповідала усмішкою на усмішку людини, що сиділа поруч!

Коли вони закінчили снідати, Тарзан поліз у курінь і дістав свого ножа. Дівчина геть забула про нього. Вона зрозуміла, що це трапилось тому, що в неї зник страх, який змушував її взяти його ножа.