Тарзан, годованець великих мавп - Страница 76

— Розумію, — спокійно відказав він. — Я не буду наполягати, бо волів би бачити вас щасливою, аніж піклуватися про власне життя. Тепер я розумію, що ви не змогли б бути щасливою… з мавпою!

У його голосі забриніла ледь чутна нотка гіркоти.

— Не треба! — запротестувала вона. — Не кажіть так. Ви не зрозуміли!

Але перш ніж вона встигла закінчити, несподіваний поворот дороги привів їх на середину маленького селища.

Перед ними стояв автомобіль Клейтона. а довкола врятовані мешканці будинку.

28. ВИСНОВОК

Побачивши Джейн. усі закричали від радості й полегшення, і. коли автомобіль Тарзана зупинився поруч з їхнім, професор Портер схотів доньку в обійми.

На мить усі забули про Тарзана, який спокійно сидів на своєму місці.

Першим згадав про нього Клейтон. Він озирнувся й простяг руку.

— Як ми можемо віддячити вам? — вигукнув він. — Ви нас усіх урятували! Ви мене покликали на ймення в котеджі, але я не можу пригадати, хто ви. хоча мені здається, що ми десь зустрічалися за інших обставин.

Тарзан усміхнувся і потис простягнуту руку.

— Ви маєте рацію, мосьє Клейтон, — сказав він французькою. — Пробачте, що я не розмовляю з вами англійською. Я саме вивчаю англійську і хоча досить добре розумію розмовну мову, але балакаю вельми кепсько.

— Але хто ви? — наполягав Клейтон. відповідаючи також французькою.

— Тарзан із племені мавп.

Вражений Клейтон відступив на крок.

— Боже мій! — вигукнув він. — Таки справді!

Професор Портер та пан Філандер приєдналися до подяк Клейтона і були приємно здивовані, що зустріли тут лісового друга, так далеко від його дикої батьківщини.

Всі увійшли до скромного готелю, де Клейтон заходився їх влаштовувати.

Вони сиділи в маленькій задушливій вітальні, коли їхню увагу привернув далекий гуркіт автомобіля.

Пан Філандер, сидячи біля вікна, бачив, як з’явився автомобіль, як він під’їхав і зупинився.

— Боже! — сказав пан Філандер незадоволеним тоном. — Це пан Канлер. Я сподівався… е… я думав… або… е… е… як добре, що він не потрапив у вогонь! — плаксиво закінчив він.

— Годі ж бо, пане Філандере, — сказав професор Портер. — Я часто радив своїм учням рахувати до десяти, перш ніж говорити! Коли б я був на вашому місці, пане Філандере. я порахував би щонайменше до тисячі, а після того скромно промовчав би!

— Правильно! — погодився пан Філандер. — Але що це за духовна особа поруч із ним?

Джейн зблідла. Клейтон засовався на стільці.

Професор Портер зняв окуляри, подихав на них і. не протираючи, надів на ніс.

Всюдисуща Есмеральда забурчала.

Лише Тарзан нічого не розумів.

У цей час Роберт Канлер зайшов до кімнати.

— Слава Богу! — вигукнув він. — Я боявся гіршого, доки не побачив вашого автомобіля. Клейтоне! Мені було перетято дорогу на південь, і довелося вертатися до міста, а звідти прямувати на схід. Я думав, що ніколи не дістанусь до котеджу!

Ніхто не виказував радощів. Тарзан роздивлявся Роберта Канлера, як Сабор розглядала здобич.

Джейн Портер позирнула на нього і нервово кахикнула.

— Містере Канлере, — мовила вона. — Це наш давній знайомий, мосьє Тарзан.

Канлер озирнувся і простяг руку. Тарзан підвівся і вклонився так, як міг навчитися лише у д’Арно, але вдав, що не помітив руки Канлера.

Канлер не звернув на це уваги.

— Це преподобний містер Тоуслі, Джейн, — сказав він, показуючи на свого духовного супутника. — Пан Тоуслі, це міс Портер.

Пан Тоуслі вклонився і засяяв.

— Обряд можна буде виконати негайно, Джейн, — сказав Канлер. — Тоді ми з вами встигнемо на нічний потяг у місті.

Тарзан усе зрозумів. Він позирнув крізь напівопущені вії на Джейн, але не ворухнувся.

Дівчина вагалася. В кімнаті панувала жахлива нервова напруга.

Усі погляди звернулися до Джейн. Усі чекали на її відповідь.

— Чи не можна почекати ще кілька днів? — попрохала вона. — Я страшенно пригнічена! Я стільки нині пережила!

Канлер відчув ворожість, яка струмувала від усіх присутніх. Це його розлютило.

— Ми й так чекали стільки, скільки я взагалі ладен був чекати. — сказав він. — Ви обіцяли вийти за мене заміж! Я більше не дозволю бавитися мною! У мене є свідоцтво, і ось священик. Будь ласка, пане Тоуслі, будь ласка, Джейн! Свідків купа, більш ніж треба, — додав він неприємним тоном, узяв Джейн Портер за руку і хотів вести її до пастора, який їх чекав.

Але не зробив він і кроку, як важка рука сталевими кліщами уп’ялася йому в плече, а друга схопила його за горло.

Перелякана і здивована. Джейн повернулася до Тарзана.

Коли вона поглянула йому в обличчя, то побачила на його чолі смугу, яку бачила тоді, коли в далекій Африці Тарзан зійшовся у смертельному двобої з величезним людиноподібним Теркозом.

Джейн знала, що дике серце замислило вбивство, скрикнула від жаху і кинулася з благанням до Тарзана. Вона боялася за нього, а не за Канлера. Вона згадала про сувору кару, яку правосуддя накладає на вбивцю.

Проте Клейтон випередив її, підбіг до Тарзана і спробував вирвати Канлера з його рук.

Від одного помаху могутньої руки англієць полетів через усю кімнату, і тоді Джейн Портер твердо поклала білу долоню на Тарзанову руку і зазирнула йому у вічі.

— Задля мене! — сказала вона.

Рука перестала стискати Канлерове горло.

— Невже ви хочете, щоб оцей жив? — здивовано спитав він.

— Я не хочу, щоб він умер від вашої руки, друже мій. — заперечила вона. — Я не хочу, щоб ви були вбивцею!